Духовність

Sunday, 24 January 2010 19:39

There are no translations available.

Василіянська духовність базується на науці святого Письма й Церкви, підкреслюючи особливо такі елементи: любов до Бога і ближнього; вищість спільнотного життя над самітницьким; вірність прикладам і науці св. Письма та Церкві як харизматичному Христовому Тілові.

У серці василіянського чернецтва знаходиться слово койнонія, сопричастя, єдність з Господом через контакт з Божим словом, молитву, участь у Євхаристії, що відображається у конкретних ділах та відносинах з братами. З самої своєї природи спільне життя дає багато більше нагод сповняти всі, без винятку, Божі заповіді, особливо практикувати покору, лагідність, терпеливість, любов, самозречення. Живучи в "братстві", багато легше сповняти євангельські приписи, бо самітник не має можливості ані нагодувати голодного, ані зодягти нагого.

Василіянські спільноти не є занадто великі задля того, щоби спільне життя сприяло зібраності монахів, пов’язувало настоятеля з монахами, а монахів – між собою на глибокому міжособистому рівні.

Розпорядок дня приписує спільну молитву, вивчення Святого Письма, фізичну працю, поміркований аскетизм і апостольську діяльність, сумісну з монашим життям.

Молитва у василіянській спільноті є укладена згідно з церковним правилом та переплетена з різними обов’язками як у середині монастиря, так і поза ним. Василіянські брати не можуть під прикриттям молитви відпекуватися від інших Господніх заповідей, зокрема щоб власними руками заробляти на хліб для себе, як також для найбільш бідних і потребуючих людей. Але навіть виконуючи різноманітні обов’язки, василіянський чернець завжди пам’ятає про Бога і молиться у своєму серці. Так то молитва не обмежується до самих лише слів, але в усій своїй поведінці василіянський чернець завжди намагається бути з’єднаним з Богом. Таким чином усе життя стається постійною й безперервною молитвою.

Василіянська спільнота – це мініатюрна Церква, повне харизматичне тіло Христове, в якій ченці шукають повної злуки з Iсусом Христом, а життя у цих спільнотах підтримується харизмами Духа Святого. Від початків Василіянські спільноти були покликані бути ідеалом і зміцнювати Церкву на основі євангельських законів. Як Церква, так і василіянське братство, є товариство, зібране Святим Духом, де люди всякого віку, національності, суспільних класів, які через звичаї були відчужені одні від одних, об’єднуються в любові до Бога, до Христа, до своїх ближніх. Хрещення є початок не тільки християнсько-церковного, але й монашо-аскетичного життя.

Уся наука св. Василія про християн–аскетів як членів харизматичного Христового тіла є узагальнена у його 80-му моральному правилі:

“Якими, за св. Письмом, повинні бути християни? Учні Христові, в усьому пристосовані до того тільки, що вони бачать у ньому, або чують від нього. Як вівці Христові, слухаючи голосу тільки свого Пастиря і йдучи за ним. Як галузки Христові, закорінені в ньому і даючи плоди в ньому, роблячи й заховуючи все, що належить до нього і є гідне його. Як члени Христові, досконалі, чи то в збереженні заповідей Господніх, чи то в харизмах Св. Духа відповідно до гідности голови, що нею є Христос. Як обручниці Христові, заховуючи чистоту і зодягаючись тільки у те, що подобається Обручникові. Як Божі храми, - святі, чисті, - сповнені тільки тим, що почитає Бога. Як жертва Божа, без хиби або вади, зберігаючи цілісність Божого життя в кожному члені й у кожній частині. Як світло в світі - щоб так вони були несприймливі зла, і, щоб ті, які наближаються до них, просвічувались знанням правди, і стали тим, чим вони повинні бути, або виявились тим, що вони є. Як сіль у світі - щоб ті, які пристають до них обновились у дусі до нетлінності. Як слово життя, умертвленням у сьогочасному, запевняючи собі надію правдивого життя.

Що властиве для християнина? Віра, яка діє через любов. Що властиве вірі? Непохитне переконання у правді натхненних слів, яке не могло б захитати ніяке розумування, оперте чи то на природній конечності, чи то під сповидом побожності. Що є властиве для того, хто вірить? Держатись того переконання силою і повагою сказаного, не насмілюючись чи то щось відкидати, чи додавати. Бо коли, як каже Апостол, «що не є з віри, є гріхом, віра ж зі слухання, а слухання через Боже слово» (Рим 10,17), тоді все, що є поза св. Письмом, не бувши з віри, є гріх.

Що властиве для любові до Бога? Заховувати його заповіді з наміром віддати йому славу. Що є властиве для любові до ближнього? Не шукати того, що своє, але добра того, кого любиться, для користі як душі, так і тіла.

Що властиве для християнина? Бути зродженим наново з води й Духа. Що властиве для того, хто народився з води? Як Христос раз помер для гріха, так християнин повинен бути мертвий і неподатливий для гріха, як написано: «Всі ми, що в Христа Ісуса христилися, в його смерть христилися. Ми співпоховані з ним через Хрещення на смерть, знаючи, що старий наш чоловік став співрозп'ятий з ним, щоб знищилось тіло гріха, щоб нам гріхові більш не служити» (Рим 6,3-6).

Що властиве для християнина? Своєю праведністю в усьому перевищити книжників і фарисеїв, згідно з Христовим навчанням в Євангеліях. Що є властиве для християнина? Любити один одного так, як Христос полюбив нас. Що є властиве для християнина? Бачити завжди Господа перед собою. Що є властиве для християнина? Чувати кожного дня й кожної години, і в тій досконалості, угодній Богові, бути завжди готовим, знаючи, що Господь прийде у несподівану годину.