"Ти всіх Святих зібрав чесноти, Отче наш Василіє, Мойсееву покору й Іліїну ревність, Петрове визнання і Іванове богословіє, і як Павло ти безнастанно взивав".

(Стиховня вечірні Василія)

 

Дня першого січня, на початку року, наша Церква святкує пам'ять смерти одного з найбільших і найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й монаших законодавців, св. Отця нашого Василія Великого, архиєпископа Кесарії Каппадокійської в Малій Азії (329-379). Його особа під кожним оглядом незвичайна, велична, світла та гідна подиву. Він не тільки аристократ з походження, але й аристократ духа, характеру, науки і святости. Печать його глибокої віри, геройської любови Бога і ближнього, науки і святости спочиває на цілій Христовій Церкві, на монашому житті Сходу й нашого народу.

Французький автор, о. Жан Рівієр, у своїй книжці "Святий Василій — єпископ Кесарії" так окреслює особу нашого св. Отця: "Св. Василій це одна з найсвітліших і найславніших постатей старовинної грецької Церкви. Вже його сучасники були дали йому ім'я Великого... Він, аскет з покликання і людина чину зі своєї природи... Його правила стали кодексом монашого життя на Сході, як правила св. Венедикта на Заході... Він аскет, єпископ, бесідник, учитель богослов і вчений. Він, без найменшого сумніву, є найдосконалішим представником Церкви свого часу... У св. Василія життя є в повній гармонії з його наукою, або краще кажучи, його наука це ніщо інше як відбитка його життя".

Тож нічого дивного, що св. Церква заслужено дала йому титул: Великий. Він справді ВЕЛИКИЙ головно у трьох ділянках свого життя: Він Великий Архипастир Церкви, Великий Законодавець монашого життя і Великий своєю святістю.

 

ВЕЛИКИЙ АРХИПАСТИР ЦЕРКВИ

Перша знаменна ціха св. Василія як архипастиря це безстрашність у визнаванні й обороні св. віри. В його часах єретики-аріяни люто переслідували правдивих визнавців Христа. Цісар Валенс (364-379), охрищений аріянським єпископом, став завзятим апостолом аріянізму. Серед нелюдських і жорстоких гонень єпископів і вірних одинокий Василій важився ставити чоло самому цісареві. Історики записали нам стрічу св. Василія з Модестом, префектом Преторії. Як Валєнс, так і він запеклий аріянин. Він казав спалити з кораблем 88 священиків. Модест кличе св. Василія до себе і принимає його гордо й зухвало. Він навіть не дає йому титулу єпископа. Говорить до св. Василія з криком і грозить йому вигнанням, конфіскатою майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози св. Василій спокійно відповідає: "Грози мені чим іншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує". Модест відтак звітуючи цісареві Валєнсові про свою розмову з Василієм, сказав: "Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і не дасться захитали ніякими переконуваннями". І цісар полишив св. Василія у спокої.

З глибокої., віри випливала його друга знаменна ціха: жертвенна любов Бога і ближнього. Жертва — це мова любови. У св. Василія ця мова жертви була дуже сильна, проречиста й активна, його любов завжди готова помогти приятелям і ворогам, завжди чуйна, прозорлива й всіх обіймаюча. Для бідних, старих, хворих, опущених, сиріт і вдовиць він будує великі добродійні заведення, що творили наче осібне місто коло Кесарії і від його імени дістали назву Василіяди.

Свої великі таланти, знання, сили і здоров'я він жертвує для добра своїх овечок. Він усякими способами боронить своє стадо перед наступом аріянізму. Його друг, св. Григорій з Назіянзу, про це так каже: "До одних загощує сам, до других когось посилає, інших знову кличе до себе, радить, напоминає, картає, грозить, докоряє, бере в оборону цілі народи, міста, поодиноких людей, продумує всякі можливі способи спасіння" (Похвальне Слово в честь св. Василія Великого).

Св. Василій ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часах це дуже важливий, могучий і майже одинокий чинник у навчанні св. віри. Св. Василій — це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, пориваюче. Оповідає св. Єфрем Сирин, який був прийшов до Кесарії відвідати св. Василія і зайшов до церкви, де якраз він проповідав, що бачив білого голуба на рамені св. Василія. І тоді св. Єфрем закликав: "Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій — це вогненний стовп і його устами говорить св. Дух". Вогненний стовп — це символ його геройської любови Бога і ближнього. Він став символом і його духових синів у Василіянському Чині.

Св. Василій Великий мистець і апостол пера. Коротко жив, але багато написав. Його велику духову спадщину творять твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення св. Письма і 366 листів.

 

ВЕЛИКИЙ ЗАКОНОДАВЕЦЬ МОНАШОГО ЖИТТЯ

Друга ділянка праці, в якій св. Василій показався великим і заблистів як незрівняний організатор і законодавець — це монаше життя. Він навіки записався золотими літерамивісторії монашихспільнот,вісторіїмонаших правил та науки аскези не тільки у Східній Церкві й на наших рідних землях, але і в цілій Католицькій Церкві. Св. Теодор Студит (759-826) називає св. Василія "батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх Отців". Його мо-наші правила знав і з них користав батько західнього монашества св. Венедикт (480-543). Він у своїх правилах поручає читати Правила св. Василія Великого.

"З усіх прислуг, — каже бритійський дослідник св. Василія, В. Л. Кларк — що їх Василій зділав для справи чернецтва, запровадження спільного життя найбільше заслуговує на те, щоб на нього пам'ятати... Манастирі Пахомія були спільножитними тільки за зовнішнім видом, але їхня внутрішня суть була індивідуалістична. У Василія спільне життя у манастирях стало дійсністю... Тому його треба вважати за піонера в накресленні ідеалу спільного життя" (Св. Василій Великий).

У св. Василія монаше життя має за ціль не тільки спасіння особисте, але і спасіння ближніх. Для монахів св. Василія апостольська праця поза манастирем не є виїмком, а правилом. В нього любов ближнього — це міра любови Божої.

Монаші правила св. Василія це виплив його глибокого знання св. Письма, великої науки, досвіду життя, святости та практичного ума. Його правила це властиво св. Євангелія в практиці. Св. Теодор Студит, великий почитатель св. Василія і обновитель його правил, каже про нього: "Хто за Василієм іде, іде за св. Духом, а хто йому не вірить, не вірить Христові, що через нього говорив". Слуга Божий Митрополит Андрій дає таку оцінку правилам св. Василія: "По Євангелію Ісуса Христа й апостольській науці, нема книги, що могла б мати більшу або й рівну повагу для монахів, як правила св. Отця нашого".

Своїми правилами св. Василій ставить тривкі основи під спільне життя у манастирях, тому деякі історики уважають його за властивого організатора спільного життя, хоч цей титул першого організатора прислуговує св. Пахомієві (+347). Тож нічого дивного, що монаші правила св. Василія перетривали різну долю історії і по сьогоднішній день вони осталися міродатними у східньому чернецтві.

З приходом християнської віри на наші Українські Землі і в нас появляється практика монашого життя. Його основники це два великі подвижники й сини українського народу: св. Антоній (+1073) і св. Теодосій (+1073) Печерські. В основу монашого життя св. Теодосій ставить устав св. Теодора Студити, що опирається на правилах св. Василія Великого.

Найкращу похвалу для монаших правил св. Василія висказав його великий і духовний син, Митрополит Андрій Шептицький: "На його правилах — каже він — образу-валися святі нашого (це є Василіянського) Чину. Вони були школою для цілого ряду всіх тих, що їх почислити не можна: від св. Івана Дамаскина, Максима, Теодора Студити аж до святих Антонія і Теодосія Печерських і св. Йосафата, котрий з тієї книги зачерпнув того великого духа, яким, відродив нашу Церкву і наш нарід" (Вступ до "Витяг з Правил св. Отця Нашого Василія Великого для інокинь").

Ідеал монаха-апостола в дусі Василіянської традиції знову віджив і заяснів на наших землях з приходом Берестейської Унії. Митрополит В. Рутський і св. Йосафат стають великими обновителями й організаторами монашого життя в нашій уніятській Церкві. На зразок західніх чинів вони переводять повну централізацію наших манастирів, а в основу монашого життя кладуть правила св. Василія Великого. Відтепер праця Василіянського Чину йде передусім у трьох напрямках: праця місійно-душпастирська, виховна у школах і видавнича.

Хоча сьогодні на Рідних Землях червоний московський окупант брутально знищив Василіянський Чин, але він не загинув. Він і сьогодні живе і продовжує традицію місіонерської, виховної та видавничої праці серед наших вірних у різних краях поза Рідними Землями.

 

СВ. ВАСИЛІЙ — ВЕЛИКИЙ СВЯТИЙ

Німецький історик Ганс фон Кампенгавзен у книжці "Грецькі Отці Церкви" каже про св. Василія: "Василій це аскет тілом і душею. Строга аскеза це елемент, в якім він духово працює, живе й існує". У св. Василія за його висказом "Монахи це борці за святість". На вступі до своїх Ширших Правил він каже: "А маємо ми, і ви і я, ту саму ціль: святість життя". Так він учив і так жив. Великодушність, безкомпромісовість, ангельська невинність і повна жертви любов Бога і ближнього це знаменна риса його характеру. "Коли св. Василій раз на щось рішився, — каже французький автор В. П. Юмберклод — то він ішов до тієї цілі за всяку ціну... Таким він остався на ціле життя... Ця риса його характеру перейшла на його аскезу" (Наука Аскетична св. Василія). А бритийський історик Ф. Фаррар каже: "Василій не належав до тих, щоб робити щонебудь на половину. Коли він віддався Богові, то зробив це суцільно"(Життя Святих).

Його святість, чесноти й великість оспівує наша Церква у своїх Богослужбах у дні його празника. Тут він прославляється, як "святий Христовий язик", "пастир Христової Церкви", "Божественна і священна бджола Христової Церкви", "царська окраса Церкви", "пребагатий скарб наук", "непобідний Трійці поборник", "Ти йшов твердою дорогою чеснот", "твоє слово це хліб ангельський", "невинности чаша", "для монахів взірець чесноти", "світло благочестя", "труба богослов'я".

Св. Церква дуже скоро по його смерти почала почитати його як святого і празнувати день його смерти першого січня. Історик Т. Руфін (+ к. 410), який 18 літ по смерти св. Василія переклав його правила латинською мовою, у супровідному листі вже називає Василія святим: "я переклав — каже він — монаші правила святого Василія, єпископа Каппадокії, мужа славного зі своєї віри, діл і всякої святости".

Латинська Церква з огляду на празник Господнього Обрізання святкує його пам'ять 14 червня, в якому то дні він був висвячений на єпископа 370 року. Службу празника св. Василія уложили Анатоль Константинопільський (5 в.), св. Іван Дамаскин і Герман Константинопільський (8 в.).

Ось перед нами коротко начеркнена сильветка невмирущої особи св. Василія Великого та його вічне значення для нашої Церкви й українського чернецтва. Словами св. Ап. Павла "наслідуйте мене брати" (Фил. 3, 17) та "будьте моїми послідовниками, як і я Христа (1 Кор.11,1 св. Василій Великий усіх нас кличе, щоб і ми наслідували йот глибоку віру, йогожертвенну і усесторонню любов Бога і ближнього та його велику святість.

ПІЗНАЙ СВІЙ ОБРЯД
Літургійний рік Української Католицької Церкви

В нашому східному обряді торжественно обходимо потрійний празник принесення на восьмий день Ісуса до Храму, Новий Рік, і пам'ять Св. Василія Великого єпископа Кесарії Кападокійської.

Людина, а передусім свята людина, якій історія дала ім'я Великий, зберігає в неперервно свою актуальність, а зокрема коли йдеться про ті великі справи й ідеї, яким вона посвятила все своє життя. Великі історичні люди стають за життя, а головно по смерті громадянами світу. Тому і св. Василій якому історія дала ім'я Великий, є просто громадянином людства і без уваги на кордони. Святі люди належать до духовного пантеону, будучи світилами духа перших героїчних століть християнства. Мученики, преподобні, святителі, які поширили, оборонили і передали християнську віру майбутнім поколінням. До таких людей належить св. Василій, великий Чернець і славний Архиєпископ Кесаріі Кападокійської в Малій Азії (329-379).

За свого життя святий Василій був у центрі уваги своїх сучасників. Таку ж увагу він мав і по своїй святій смерті. І в наші часи увага до св. Василія не то що не зменшується, але й збільшується, з поглибленням студій над його спадщиною як церковною так і духовною. Зокрема тепер збільшився інтерес до його соціальної та чернечої ідеї спільнотового Богопосвятного життя. Його постать захоплювала і захоплює уми і душі. Тут справджується слова псалмопівця: "Пам'ять праведного буде вічна, лихої слави він не лякається".

Св. Василій Великий в цілій Христовій Церкві є великим світилом Богопосвятного життя. Є Отцем Церкви і ревним проповідником Слова Господнього. Отцями Церкви називаємо тих святих, які на протязі перших віків силою своєї Віри і багатством своїх наук несли світло Христової Правди і дух живої віри і любові до Бога, Церкви і Люду Божого. Сьогодні Церква черпає з їх цінних повчань духовну поживу і ставить їх до наслідування у витривалості в Св. Вірі, й вірності у службі Церкві Христовій.

В стихирах наших східних богослужінь Василій названий:" Великим світлом, світлом побожності, світилом Церкви і народу". Дійсно Василій є тим світилом, бо через вірність і витривалість у виконанні Волі Божої в дорозі свого чернечого і священичого покликання, а також знанням науки і мудрість духу, освітив Церкву і надалі освічує у часах сьогоднішніх.

Першою і найбільшою наукою святих є їх приклад життя. Василій народився в родинні святих. Змалку від своїх батьків, та своєї бабці Макрини зачерпнув цінні зернятка правд Святого Письма. В юнацьких роках скористав з славних студій і здобув чудові науки від найбільш поважних і славних професорів Константинополя і Атен. Від часу, коли Василій зумів особисто зустрітися з Христом у своєму серці, розпочав робити свої життєві кроки в спосіб повний і впевнений. Під кінець свого життя Василій згадує про це час свого навернення, внутрішню зміну, що її спричинили перестороги Макрини, і як каже його брат Григорій, сталось це "з неймовірною скорістю". Він сам це оповів в однім із своїм листів: "Прогайнувавши чимало часу на марнощах і зуживши надаремно чи не цілу молодість, щоб довгим, а марним трудом добути знання мудрости судженої Богом, я проснувся на кінець немов з глибокою сну; і спостеріг дивне світло євангельської чесноти; я пізнав безвартісність і порожнечу мудрости князів цього світу, що проминають і гинуть. Я оплакував із невисказаним болем нужденне життя, що я його вів аж досі. В тім стані я бажав провідника, що провадив б мене і повчив про основи побожности. Найбільшим моїм старанням було трудитися над поправою свого життя, що їх звихнуло довге перебування з злими. Отже я читав Євангелію і завважив, що нема відповіднішого орудника, щоб дійти до досконалості, як продати своє майно, розділити його між наших убогих братів, позбутися всіх журб цього життя так, щоб душа не далася замішати жадним прив'язанням до дочасних дібр". За всякою імовірністю щойно тоді Василій охрестився, і розпочинає нове життя в дусі покаяння й щирої любові до Христа, церкви і народу.

Вступивши на шлях духовного життя Василій співпрацюючи з Божою Ласкою зростає в чеснотах, плекає молитву, роздумує над Святим Письмом, студіює навчання Святих Отців, і з любов'ю дається на службу своїм ближнім. З причини зла і гріха, яким жив люд Божий у цьому часі Василій будучи монахом, єпископом не згоджувався, але сміливо висвітлював зло гріха в народі, та ясно показуючи причини гріха, з любов'ю допомагав народу долати зло і як добрий пастир своїх овець, відшукував загублених овець, а знайшовши їх огортав їх своєю любов'ю серця і мудрістю слова, скеровував в такий спосіб до Христа - вічнопливучого джерела миру, любові і спокою. Так працюючи Василій цілопально посвячував себе в службі Церви і народу. В дальшій своїй діяльності ми бачимо Василія в образі ревного душпастира Люду Божого. Він ділиться з народом своїм даром мудрості у формах укладання молитов і Літургії, в проповіданню навчань і писанню духовних повчань. Відвідує чернечі спільноти і ділиться з ними своїми духовними дарами. Піклується хворими і опущеними. Боронить Церкву від фальшивих єретичних навчань. Стоїть на сторожі Правд Божих. В усьому цьому супроводить Василію його велика любов до Бога і ближнього. Любов до Бога виражалась в Його житті постійною пам'яттю на Божу присутність. Всі його заняття виходили від Бога і прямували до Бога. В житті не шукав свого, а лише Христа і Його слави. В терпіннях не падав духом, а кріпився надією вічного добра, до якого всім серцем линув. Вмирав для себе, служив ближнім. Терпів з терплячими, радів успіхами ближніх, поширював добро, а так вмираючи для себе – віднаходив себе й зростав у любові Христа до вічного життя.

Святий Григорій з Назіянзу у своєму творі "На похвалу Василію" згадує, що Василій чував і боронив свободу Церкви. Як правдивий єпископ не вагався протиставитися владі, щоб оборонити свого права і права народу, до свободи релігії і до послуху Євангелії. Темницею Василієвого успіху в проповідуванню Слова Божого, була його простота, ясність думок, власний приклад і дар священьства. З великою суворістю виступав Василій проти єресей, а особливо проти байдужості християн, щодо їх способу життя. Його проповідь будила неспокій, а одночас побуджувала до навернення до зміни способу думання і діяння. В своїх навчаннях Василій закликликає до прийняття Слова Божого з повагою і застановою, а прийнявши його закликав реалізувати його в конкретному часі чинною любов'ю до Бога і ближніх.

Згідно Слова Христового: "По вашій взаємній любові пізнають що ви мої учні". Ознакою доброго християнина є служіння в любові. Любов до ближнього має своє джерело в любові до Бога. За навчанням Василія, любов до Бога є першою заповіддю і щоб її заховати домагається збереження неустанної пам'яті на Божу присутність. Любов до Бога зроджує правдиву любов до ближнього. Ознакою любові ближнього є прощення нашим винуватцям. Не шукання свого добра ,а добра того кого любиться. Так Василій навчаючи дав свідоцтво Любові не тільки словами, але й великими ділами милосердя. Фактом цієї любові є збудоване ним містечко під назвою "Василіяда". Це містечко в історії стало автентичним свідченням євангельського знаряддя любові і милосердя.

Любов до Христа і Його Євангелії, була даром ласки для Василія в праці над єдністю народу. Василій з великою витривалістю, і з глибокою довірою старався єднати. Робив це з повною посвятою. Своїм словом і ділом давав приклад любові і терпеливості і взаємопрощення. Навчав, що всякий поділ бере початок в серці людини. Одинокою дорогою повернення до єдності говорить Василій це Метаноя, нове навернення до Христа і Його слів.

У виконуванні своєї багатолітньої служби Церкві і Народу, Василій до кінця своїх днів пильно зберігав все чого навчав. Був проповідником Слова Божого, апостолом і учнем Христа. Вірним господарем тайн Божих і поширителем Царства Небесного. Образом і законом побожності, оком в тілі Церкви Христової. Добрим пастирем Христового стада і духовним лікарем з великим почуттям серця. Духовним батьком своїх вірних і будівничим Божого храму (Мор. Пр. 80). В такій то не легкій мозольній праці в службі Народу Божого і Церкви, Василій посвятив все своє життя. Віддав себе вповні в любові до Бога і ближніх. Зумів відповісти на своє покликання і знаки часу. Став для майбутніх поколінь ясним світилом живої віри, надії і любові. Зуміймо і ми за Божою Благодаттю і прикладом Св. Василія відповісти на наші покликання і знаки часу живою Вірою і Любов'ю до Господа Бога і Його Церкви. Зробімо крок до Христа, відкриймо наші серця на Його Ласку й ступімо на шлях покаяння, взаємопрощення і добрих діл. Нехай Новий 2003 Рік Божий принесе нам усім духовне відродження нашого народу, нашої віри і любові до Христа і Церкви, в наших Серцях, в наших родинах і нашій Богом благословенній Україні.