Одним із головних завдань апостоляту Василіянського Чину є катехизація та євангелізація, тобто проповідування Христової благовісті для народу Божого. Ченці Василіяни намагаються у своєму апостоляті не сприймати від світу того, що світське, а навпаки - прикладом своєї самопосвяти і праведності впливати на світ.

Чи не найбільшим позитивним результатом Добромильської реформи стала серйозна підготовка василіянських ченців до плідної душпастирської праці. Полем тієї діяльності стали, насамперед, монастирські церкви. Вже у першому десятилітті після реформи, Отці Василіяни обслуговували 10 парохіяльних храмів, до яких були долучені численні дочірні церкви. Василіянські храми стали правдивими осередками духовно-релігійного життя і взірцем для єпархіяльних парохій.

Реформований Василіянський Чин підготував багато здібних ієромонахів, здатних добре проповідувати, зорганізовувати реколекції і святі місії, сповідати, уділяти інші святі Таїнства тощо. Молоді василіянські ієромонахи негайно взялися до засновування різних церковних братств і товариств, які були живими осередками духовного зросту цілої парохії, а навіть - усієї нашої Церкви.

Душпастирські починання мали дуже успішний вияв у творенні нових, близьких для людей набоженств, зокрема молебнів до Пресвятої Богородиці і Христа Чоловіколюбця. Перший став популярним під назвою "маївка", бо його служили кожного дня у травні (маю). Цей звичай зберігся і до сьогоднішнього дня.

Першим, повністю вишколеним після реформи, був ієромонах Василіянського Чину отець Юліян Дацій, висвячений у 1887 році, а після нього прийшла ціла плеяда дуже здібних і жертвенних душпастирів: Мелетій Лончина, Платонід Філяс, Андрей Шептицький, Діонізій Ткачук, Анастазій Калиш та інші.

Найбільшими осередками, в яких активно вирувало духовне життя, були Львів, Жовква, Кристинопіль, Крехів, Бучач, Дрогобич та інші міста.

Вагомим ділом, яке дало поштовх і підтримку всієї душпастирської діяльності реформованого Василіянського Чину, стало заснування часопису «Місіонар Пресвятого Серця Ісусового», першим редактором якого став отець Платонід Філяс, а співредактором - отець Андрей Шептицький, згодом митрополит.

Майже в кожній із василіянських парохій були засновані релігійні товариства і братства. Найвідомішим і найчисленнішим із них було – Апостольство молитви, засноване у Лаврові 1884 року, а два роки згодом - у Львові. Найбільш славними провідниками цього товариства були такі отці: Платонід Філяс (Львів), Аркадій Мурий (Бучач) та інші. Товариство було створене з метою поглиблення релігійної освіти і пожвавлення євхаристійного життя вірних. Члени Апостольства молитви сприяли пароху в розвою духовності парохіяльного життя.

Вже у 1904 році Апостольство молитви було цілком залучене до ієрархічного устрою Церкви, бо кожна із трьох тогочасних єпархій УГКЦ мала свого єпархіяльного керівника. У Львівській архиєпархії ним був отець Мелетій Лончина, ЧСВВ, у Станіславівській єпархії - отець Юліян Дацій, ЧСВВ, а у Перемиській єпархії - отець Діонізій Ткачук, ЧСВВ. Це означає, що Апостольство молитви поширилося не тільки у василіянських парохіях, але й також у єпархіяльних. І це один із наочних доказів, як відроджений Василіянський Чин позитивно вплинув і на відродження духовності серед вірних у всій нашій Церкві.

На початку XX ст. були засновані перші осередки ще однієї релігійної організації - молодіжної Марійської дружини, завдання якої с полягало у тому, щоби допомогти своїм членам глибше пізнати катехизм і Св. Письмо, заохочувати їх брати активну участь у щонедільних Богослужіннях, плекати церковний спів, розвивати харитативну діяльність тощо. У Бучачі, наприклад, молодіжну Марійську дружину провадив вже згадуваний отець Мурий, у Львові - отець Теодозій Галущинський, а згодом - отець Іриней Назарко, який заснував і студентську філію цього товариства. Існувала також Марійська дружина для дітей, першим провідником якої був отець Софрон Дякович, а згодом - отець Северіян Бараник, якого нині проголосили блаженним преподобномучеником УГКЦ. Отже, отець Северіян провадив у Жовкві зібрання Марійської дружини для дівчат і для хлопців. Окрім вже згаданих філій, у цьому товаристві діяла також Марійська дружина для пань, тобто жінок, якою у Львові довший час керував отець Теодозій Галущинський.

Паралельно з Апостольством молитви і Марійською дружиною існувало Братство Пресвятого Серця Христового, яке у 1896 році провадив у Добромилі отець Андрей Шептицький. Наступного року він заснував таке ж Братство у Львові. У 1897 році у Кристинополі Братством Пресвятого Серця Христового керував отець Антоній Мартинюк, а в Дрогобичі - отець Мелетій. До завдань цього Братства належало поширення культу Пресвятого Христового Серця, зокрема через молебень і нові тематичні релігійні пісні.

У 1912 році є перші згадки про мирянську гілку Третього Василіянського Чину, до якого належали найкращі та найбільш заслужені члени Апостольства молитви. Члени Третього Чину Святого Василія Великого мали завдання допомагати Отцям Василіянам у всіх видах апостоляту, а також обороняти серед мирян вчення і авторитет Католицької Церкви від різних інсинуацій. Першим духовним наставником Третього Чину був отець Теодозій Галущинський - у Кристинополі, отець Платон Мартинюк - у Бучачі, отець Йосиф Заячківський - у Дрогобичі, де його пізніше успішно замінив отець Йоаким Сеньківський, якого недавно теж проголосили блаженним преподобномучеником УГКЦ.

У 20-тих роках XX століття, крім згаданих товариств, були засновані й різні церковні братства. У Кристинополі, Львові та інших містах діяло Братство Святого Онуфрія, яке мало на меті спонукати духовні покликання серед молоді й поширення покутничо-паломницького руху. Крім того у Кристинополі, Бучачі, Львові та інших містах діяло і Братство Милосердя. Воно було засноване з метою практикувати харитативну діяльність і дбати про калік і убогих, зокрема при василіянських церквах.

У 30-тих роках XX століття було засноване Братство Доброї смерті, яким керував у Львові отець Йосиф Чепіль, у Дрогобичі - отець Бараник, а в Жовкві - отець Віталій Байрак; він є третім проголошеним блаженним преподобномучеником УГКЦ. Мета Братства Доброї смерті - заохочення людей жити у Божій благодаті й щомиті бути готовим до відходу у вічність.

Хлопчиків шкільного віку, які прислуговували у церквах при престолі, Отці Василіяни згуртовували у Братство Євхаристійного лицарства, яке у ті ж часи поширював на Пряшівщині єпископ Павло Ґойдич, ЧСВВ, нині блаженний священномученик нашої Церкви. Апогею свого розвитку Братство досягло у Крехові, перед Другою світовою війною, де його успішно провадив отець Анатолій Байрак. У Львові ним керував отець Йоаким Сеньківський.

Крім того, у період між двома світовими війнами, ще діяли у дея­ких поселеннях і містах, зокрема у Львові, Братство християнської любові, яким керував отець Петро Боднар,_ Братство Введення у храм Пресвятої Богородиці, яке провадив отець Іриней Назарко. А в Загре­бі (Хорватія), де також на Божій ниві трудилися реформовані василі-яни, успішно діяло товариство, яке називалося Апостолят Святих Кирила і Методія, яке провадив отець Венедикт Сабов.

Численні ієромонахи відновленого Василіянського Чину провадили місії, тобто тижневу або двотижневу серію проповідей і наук для вірних даної парохії. Такі заходи ставали поштовхом для духовного зросту мирян і великою допомогою парохові. Наприклад, під час однієї з таких місій у селі Жужель, що неподалік Белзу (Сокальщина), яку в 1892 році зорганізував отець Єремія Ломницький, ЧСВВ, попередньо узгодивши проведення місій із місцевим парохом - отцем Кирилом Селецьким, і було закладено перші підвалини Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії.

Новозасноване Згромадження за короткий час зросло кількісно і якісно до тієї міри, що його монахині могли не лише у Жужелі, але і в Кристинополі та багатьох інших населених пунктах Галичини розгорнути велику виховну і катехитичну працю серед дітей, молоді й старшого покоління вірних.

Крім співзасновника Згромадження Сестер Служебниць отця Єремії Ломницького, який часто виконував місійні завдання у різних куточках України, духовний провід цим монахиням надавали отці Венедикт Скоробагатий, Юліян Дацій, Мар'ян Повч, Арсеній Лозинський, Пасив Кисіль та інші. А щодо отця Єремії, то з 1899 року він виконував обов'язки єпископського відпоручника у духовному провадженні Сестер Служебниць, і виконував ці обов'язки чотири роки - аж до свого призначення ігуменом у василіянський монастир, що в Улашківцях. Згодом отця Єремію призначили ректором семінарії у Станіславові. Під час Першої світової війни саме звідти його забрали в російський полон, де він і помер.

Сестри Служебниці стали немов правою рукою реформованого Василіянського Чину. Вони ревно служили Богові не лише в Галичині, але також і на поселеннях: в Америці, Канаді, Бразилії і деяких країнах Європи.

Отці Василіяни також опікувалися іншими жіночими монашими Згромадженнями, які були створені між Першою і Другою світовими війнами, а також Чином Сестер Василіянок, які до часу Добромильської реформи були єдиною жіночою монашою інституцією в нашій Церкві. Слід зазначити, що єпископ Йосафат Коциловський (нині блаженний священномученик УГКЦ), написав «Правила» для Згромадження Сестер Святого Йосифа, які мали свій осередок у Цеблові. І хоча цим Згромадженням переважно опікувалися Отці Редемптористи, однак Василіянський Чин чимало допоміг Сестрам Йосифіткам у їхньому духовному становленні й зростанні.

Згромадження Сестер Святого Йосафата, відновлене у 1912 році, отримувало постійну духовну опіку і допомогу від священиків Василіянського Чину - Павла Пушкарського, Йоакима Сеньківського, Стефана Решетила, а найбільше – Іринея Назарка: він написав для Згромадження чернечі «Правила», які, на загал, монахині застосовують і сьогодні. Головне завдання Сестер Йосафаток - молитва і праця для поєднання Церков, що є також одним із важливих завдань оновленого Василіянського Чину.

Згромадження Сестер Мироносиць, яке заснував отець Юліян Дацій перед Другою світовою війною, також було під постійним проводом василіян. Довгий час їхнім духовним провідником був отець Євген Нищий. Завданням Сестер Мироносиць, окрім духовного, вдосконалення монахинь свого Згромадження, також є свідчення милосердної любові й надання допомоги потребуючим і знедоленим. Одним із найжертовніших духовних провідників Сестер Мироносиць був отець Йосиф Лучинський, який душпастирював у Станіславові.

Згромадження Сестер Пресвятої Родини, яке після Першої світової війни заснував у Гошеві єпархіяльний священик Олександр Дикий, розвинулося у різних містах і селах, зокрема у Гошеві, де Отці Василіяни постійно надавали їм духовну опіку і провід. Довголітнім духовним провідником монахинь Згромадження Пресвятої Родини був отець Митрофан Міхняк, потім о. Софрон Дякович, а безпосередньо перед початком Другої світової війни - отець Матей Шепітка, який провадив їх також і в часи підпілля. Завданнями монахинь цього Згромадження є піклування про добре виховання дітей і молоді та зміцнення християнської родини. Ці завдання були співзвучними з одним із найважливіших напрямів душпастирської праці Отців Василіян.

Оновлений Василіянський Чин чимало дбав за належну підготовку кадрів для Церкви і народу. Це, зокрема, здійснював Місійний інститут у Бучачі, з якого вийшли видатні духовні та національні лідери українського народу. Там же виходив і часопис «Місійний Союз».

Єпископи всіх єпархій, в порозумінні з протоігуменом призначали здібних священиків Василіянського Чину ректорами своїх семінарій для виховання добрих душпастирів і, навіть, майбутніх єпископів. Одним із найславніших ректорів Львівської семінарії був отець Галущинський, а Станіславівської - отець Ломницький. У колегіумі «Рутенум», що в Римі, ректором був отець Діонізій Головацький, а в римській колегії Святого Йосафата - отець Іриней Назарко. У греко- католицькій семінарії в Загребі довголітнім ректором був священик Юрій Вішошевич. До початку Другої світової війни василіяни працювали на посадах ректора, віце-ректора чи духівника майже в усіх семінаріях УГКЦ.

Душпастирська праця василіян поширювалася і на військовослужбовців та полонених, а також в'язнів. Чимало опікувалися вони убогими й сиротами, дбали про катехизацію у школах. Починаючи з 20- тих років XX століття і аж до Другої світової війни, багато василіян офіційно працювали катехитами у державних школах. Серед них були Софрон Дякович, Павло Олінський, Йосафат Скрутень - у Львові, Порфірій Луцик - у Перемишлі, Маркіян Савчин - у Жовкві.

Отці Василіяни приділяли значну увагу здоровому способу життя українського селянина, давали їм корисні поради і успішно боролися проти алкоголізму та інших суспільних вад.

За відважну душпастирську працю, і не лише на релігійному, але й на патріотичному грунті, василіянам довелося зазнати багато страждань від москвофілів та їх прибічників ще до Другої світової війни, а від безбожного комуністичного режиму - під час підпілля нашої Церкви. Не дивно, що відразу після ув'язнення єпископів настала черга Отців Василіян, тож майже всі найвидатніші василіяни були засуджені на десять або більше років примусових робіт у Сибіру, де багато хто з них і завершив своє страдницьке життя.

П'ять василіянських новомучеників, про яких ми згадали, проголошені блаженними у 2001 році, однак значне число василіянських страстотерпців ще не проголошені блаженними й очікують своєї черги. Вони є найкращим цвітом Василіянського Чину, відновленого у Добромилі 120 років тому, і водночас - цінним даром Всевишнього для Української і Вселенської Церков.

о. Йосафат ВОРОТНЯК, ЧСВВ