ПЕДАГОГІЧНО-ВИХОВНА ПРАЦЯ ВАСИЛІЯН ПІД ЧАС І ПІСЛЯ ДОБРОМИЛЬСЬКОЇ РЕФОРМИ

Вже від початку заснування Василіянського Чину педагогічно-ви­ховна праця була однією з головних ділянок його діяльності. Цю діяльність можна розділити на декілька напрямків. Найперше василіяни дбали про виховання власних кандидатів, а також на прохання, а часто і на вимогу єпископів, провадили єпархіяльні семінарії або при монастирях виховували кандидатів для єпархіялього клиру. Не залишилося поза увагою василіянських монахів також і дбання про освіту та виховання народу, зокрема ж молоді. З цією метою василіяни провадили колегії для молоді та парохіяльні школи.

Першою школою, що її відкрили василіяни для себе ще за митро­полита Рутського, був новіціят, в якому кандидати вивчали засади монашого життя. Було це чимось новим як у Василіянському Чині, так і в Східній Церкві, в якій до цього часу таку школу кандидат проходив під проводом досвідченого "духовного отця", тоді як новіці­ят був школою для всіх кандидатів одночасно і під проводом одного магістра або вчителя новиків. Новіціят мав свою чітко окреслену прог­раму, свій порядок і тривав рік і шість тижнів. Сам Рутський, що був першим учителем новиків, уклав для василіян віленського монастиря Пресвятої Тройці щоденний порядок, який включав різні духовні впра­ви в точно означеному часі, як також уклав і повне церковне прави­ло. Перший такий новіціят був відкритий у Битені.

Зі зростанням Василіянського Чину збільшувалася і кількість новіціятів. Отож пізніше були відкриті новіціяти у Березвечі, як і теж у Вільні, Холмі, Добромилі, Почаєві та Білостоці. Також вже в XVII столітті василіяни організували для своїх клириків філософсько-бо­гословські студії у Жировицях.

Під проводом василіян як в єпархіяльних семінаріях так і при монастирях виховувались єпархіяльні священики у Вільнюсі, Пін­ську, Володимирі (Волинському), Бучачі й Умані.

Наприкінці XVIII століття василіяни провадили понад 20 колегій – 182 середніх шкіл для світської молоді, в яких працювало по 4-7 професорів-василіян. Програма цих шкіл була подібною до програм єзуїт­ських та піярських колегій.

Також при більшості монастирів діяли парохіяльні школи для ді­тей та молоді, які провадили василіяни.

Завдяки такому розвитку та процвітанню василіянського шкіль­ництва, монахи Чину Св. Василія Великого заслужили собі опінію відданих та дуже визначних діячів освіти.

РЕФОРМА

Власне тому, що відсутність власних студій була однією з причин занепаду Василіянського Чину, в процесі реформи особливу увагу було звернено на виховання молодих кандидатів у новіціяті, а також відкрито власні студії, які охоплювали як гуманістичні, так і філо­софські та богословські науки. На першому місці у проведенні ре­форми стояло завдання виховання добрих василіянських ченців та священиків, які мали би здатність залучитися теж у працю над релі­гійним піднесенням Української Церкви. Потрібно було відновити той первісний дух Василіянського Чину, що ним жили його заснов­ники - Митрополит Рутський та Святий Йосафат; потрібно було за­палити серця молодих кандидатів бажанням йти шляхом наслідуван­ня Ісуса Христа за прикладом "божеського Василія". І Отцям Єзуї­там, незважаючи на всі закиди та звинувачення на їхню адресу, вдалося віднайти в нашому народі ті добрі сили, які були здатні взятися до праці на ниві просвічення і релігійного виховання народу.

Звертаючись до Отців Єзуїтів з дорученням взятися до реформи Василіянського Чину, Папа Лев XIII писав: "...сподіюся, що не заведе­те мого довір'я, але докладете усіх сил і старань, щоб виховати моло­де покоління монахів, оживлених правдивим духом Св. Василія і Св. Йосафата, мужів молитви, великої посвяти та ще більшої любові, і священиків ревних, які б любили свій народ, серед якого мають пра­цювати в Бозі і по-Божому. Так, - повторив, - в Бозі і по-Божому. Нехай навчаться шукати найперше Царства Божого, і тим самим зовсім певно придбають всі інші добра дорогим мені Русинам".

Саме такими і вийшли молоді василіяни зі школи Отців Єзуїтів; василіяни, які любили свою Церкву, свій обряд і свій народ. Це виз­нали пізніше і ті, хто був проти реформи.

Наслідки Добромильської реформи були помітні вже з перших років. З 1884 року реформовані василіяни починають перебирати, один за одним, у своє відання нові монастирі, хоч до 1904 року керівництво Галицької провінції здійснювали Отці Єзуїти.

Після завершення перших двох термінів - кандидатури та новіціяту - клирики складали перші обіти і переходили на подальші студії - риторики, філософії та богослов'я. Всі ці студії провадились у василіянських монастирях: риторика - у Добромилі; філософія, в різні пері­оди - у Лаврові, Львові, Добромилі й Крехові; богослов'я - у Кристи- нополі. Крім цього десять василіянських богословів доповнили богос­ловські студії (1890 - 1897 рр.) у Краківській єзуїтській колегії, а це були: Є. Ломницький, П. Філяс, В. Скоробогатий, С. Ортинський, Є. Маліцький, Ю. Озімкевич, А. Давида, А. Мушкевич, А. Лозинський, П. Кандюк, а ще троє василіян - П. Калиш, П. Кандюк, В. Мазур - в Інсбруку (1900 - 1904 рр.).

Усі виклади на студіях провадили Отці Єзуїти, а згодом, разом з ними - і молоді василіяни, аж поки повністю не перебрали навчальний процес у власне провадження. Викликає подив, як у скорому часі від­новлений Чин ставав на ноги і виконував ще недавно непосильні для себе обов'язки з великим запалом і ревністю, в тому числі й такий нелегкий обов'язок, як виховувати наступні покоління реформованих василіян. Вже у 1894 році магістром новіціяту став молодий василіянин, пізніший митрополит, о. Андрей Шептицький, що мало неабияке значення для оновленого Чину. Якщо Отці Єзуїти виховували молодих василіянських новиків на зразках західної аскези, то о. Шептицький попровадив аскетичне виховання на зразках східної аскези, на творах східних Отців Церкви, зокрема на спадщині Св. Василія Великого, тво­ри якого він перестудіював у грецькому оригіналі.

Важливим було теж і те, що отець-маґістер Шептицький, разом із соцієм, завжди брали участь в Утрені, Часах чи Вечірні разом із новиками, тоді як Отці Єзуїти свій часослов відмовляли приватно, хоч і заохочували новиків до спільного хору.

З тих, що першими приступили до реформи, багато вийшло світлих постатей, які працювали для добра Церкви, Чину та цілого нашого народу. Вони були проповідниками, місіонерами, але найбільше прик­лалися до виховання молодого покоління василіян. Серед них чільне місце займає митрополит Андрей Шептицький, о. Платонід Філяс, о. Єремія Ломницький, о. Юліян Дацій, о. Діонізій Ткачук та інші.

У дуже скорому часі оновлений Василіянський Чин міг виконува­ти свої обов'язки, а також допомагати іншим, зокрема у вихованні молодих покликань. У 1892 році о. Єремія Ломницький заснував Згро­мадження Сестер Служебниць НДМ і був довголітнім магістром їх новіціяту, духовником та батьком. У 1910 році о. Юліян Дацій засну­вав Згромадження Сестер Мироносиць. Молоді василіяни надавали постійну допомогу монахиням у вихованні їх молодого доросту.

З 1907 року і до арешту та висилки в Сибір у 1915 році, о. Єремія Ломницький був ректором духовної семінарії у Станіславові (Івано- Франківськ) і зарекомендував себе знаменитим вихователем свяще- ничої молоді.

Також молоді василіяни перебрали керівництво тодішніх шкіл у Лаврові, Дрогобичі та Бучачі. Зрозумівши потребу приготування до місійної праці, в 1911 році отець-протоігумен Платонід Філяс на базі Бучацької гімназії створив Місійний Інститут, з якого до 1939 року вийшло багато василіянських і священичих покликань.

Отже, як бачимо, Добромильська реформа принесла Василіянському Чинові повне оновлення і привернула йому те місце у Церкві, яке він посідав у минулому, і дала змогу виконувати важливі для нього зав­дання - виховання та просвічення нашого народу.

Розглядаючи виховничу діяльність реформованих василіян, може­мо сміливо охарактеризувати її словами засновника Згромадження Сестер Служебниць НДМ - отця Єремії Ломницького: "Виховати сер­це". Виховавши найперше свої серця, запаливши їх бажанням Цар­ства Божого, вони спішили виховати серце кожної людини і серце цілого народу.

о. Мартин ХАБУРСЬКИЙ, ЧСВВ