Крехівський монастир святого Миколая Отців Василіян.

Перші роки ХVІ століття — два ченці-священики, Йоіл і Сильвестр, вирішили заснувати монастир при «Камені Тимоша» в околицях села Фійни.

Близько 1610 р. — з благословення Львівського єпископа Єремії Тесаровського (1608-1641) ченці будують над скелею дерев’яну церковцю святих апостолів Петра і Павла, а коло печери — каплицю Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Замість Преображенської церкви, уже знищеної, на кошти подружжя Красовських будується нова, більша, всередині валів, а на місці першої постає каплиця, звана Поклонницею.

У ХVІІІ столітті Крехівський монастир починає набувати нового обличчя. Дерев’яні будівлі, які надто часто вимагали ремонтів, поступово замінюють на муровані. Дозвіл на будівництво мурованої церкви крехівчани отримали ще від короля Михайла Вишневецького у 1667 році, але де було взяти кошти? Тому лише по кількох десятиліттях проект вдалося реалізувати. Про те, що проект існував віддавна, видно з другого дереворита о. Сінкевича з 1703 р., де на місці колишньої однобанної дерев’яної церкви св. Миколая зображений трьохзрубний храм незвичної конструкції: висока західна баня мала, вочевидь, служити за дзвіницю. Цікаво, що ця церква ніколи в такому вигляді не існувала: Діонисій Сінкевич, видно, зобразив її такою, якою вона була в проекті, можливо його ж авторства, хоч її будівництво ще тільки планувалося. Воно стало можливим після того, як вдалося зібрати кошти на реалізацію цього задуму.

Мурована церква св. Миколая будувалася на протязі багатьох років. Ще 1721 року за ігумена Віталія Яндзінського почали звозити матеріал на її будову, саме будівництво почалося з 1727 року, коли настоятелем був о. Єссе Глинський, хоч, за іншими даними, церкву почали мурувати у 1737 році за о. Йосафата Снятковського. Закінчено будівництво у роках 1747-51 за ігуменства о. Йосафата Висоцького. У 40-х роках Василь Петранович виготовив для цієї церкви іконостас, а Олександр Кулявський з Жовкви — амвон.

Відколи постала мурована церква, де за тодішнім звичаєм, крім головного вівтаря, було кілька бічних престолів, виявилося, що дерев’яні церкви залишилися без вжитку, тому їх почали віддавати до інших місцевостей. Першою у 1747 році розібрали Святотроїцьку церкву, яка стояла у південно-східній частині монастиря, де тепер побудовано монастирський корпус. У 1755 році розібрали дерев’яну церкву св. Миколая, яку продали до с. Лозини, а її іконостас — до с. Зарудці. Згодом, у 1775 р., давню церкву Преображення Господнього було віддано у Добросин, де вона прослужила ще до 1874 року, поки не була збудована нова церква. У той же час церковцю святих Петра і Павла перенесли від печер на місце монашого цвинтаря.

У 1770 Крехівський монастир навідала епідемія чуми, внаслідок якої померли усі монахи, а було їх тоді коло 20. Пережив це нещастя тільки сам ігумен о. Сильвестр Мальський, який проте помер наступного року, маючи 73 роки.

У 1770-х роках продовжується будівництво: споруджено мурований двоповерховий корпус монастиря, сполучений з церквою. Під час ігуменства о. Сильвестра Лащевського (1775-1782) цей корпус продовжено аж до круглої вежі. У 1775 році львівський художник Петро Витавицький розписав вівтарну частину нової церкви, наступного року Остап Білявський виконав розпис правої каплиці св. Миколая, ще через два роки було розписано ліву каплицю Пресвятої Богородиці. Тоді ж розсунуто на боки частини іконостасу, щоб краще було видно вівтарну частину. Матвій Полейовський зі Львова спорудив престол з балдахимом (тепер знаходиться у церкві Різдва Христового в м. Жовкві), а Іван Щуровський, також львів’янин, вирізьбив нову центральну частину іконостасу з царськими вратами. У 1776 році збудували у стилі бароко нову браму в північному мурі, на верху якої поставили статую св. Миколая; давню ж браму замкнули, а під її в’їзною вежею зробили шпихлір.

Після поділів Польщі, за австрійського володіння в Галичині церковне життя переживало неабияку кризу. Було скасовано чимало монастирів. Крехівський монастир залишився діючим тому, що чудотворні ікони Пресвятої Богородиці та св. отця Миколая притягали до себе багатьох паломників, а на відпусти св. Миколая та Преображення збиралися тут тисячі прочан з усієї Галичини.

Новий етап розвитку Крехівського монастиря починається від часу Добромильської реформи Василіянського Чину 1882 року. Відкриття новіціяту в Добромильському монастирі і віддання його під провід отців єзуїтів Польської провінції викликало на початку бурю незадоволення серед українських кіл в Галичині. Проте невдовзі виявилося, що це рішення папи Льва ХІІІ, митрополита Сильвестра Сембратовича та протоігумена Климентія Сарніцького було далекоглядним і принесло багато добра як Василіянському Чинові, так цілій Українській Греко-Католицькій Церкві. Випускники Добромильського новіціяту, виховані в монашій дисципліні, в любові до Церкви і рідного народу, зробили багато для піднесення духовного життя вірних. Поступово, рік за роком, вони перейняли під свій провід усі василіянські монастирі. У листопаді 1891 року до реформованих василіян перейшов і Крехівський монастир, прилучений тоді до Жовківського. На капітулі 1897 року, яка відбулась у Львові, вирішено перенести новіціят з Добромиля до Крехова. Виникла необхідність розширення монастирських приміщень, тому в 1899 році почали будувати двоповерховий будинок для новіціяту за проектом архітектора Йосифа Вишневського. Будову було закінчено до осені 1902 року, і 29 вересня новий будинок освятив Львівський митрополит Андрей Шептицький, колишній випускник Добромильського новіціяту.

Перша світова війна стала перешкодою у дальшому розвитку Крехівського монастиря, але ще вяжчих моральних і матеріальних збитків зазнав монастир внаслідок окупації Східної Галичини Польщею у 1919 -1924 роках. Влада всіляко дискримінувала українське населення та його культурно-духовні інституції. У травні 1919 року майно монастиря було конфісковане, а більшість монахів інтерновано на більш як два місяці до концтабору в Домб’є (Польща). Було пограбовано і вивезено бібліотеку та архів, цінні та старовинні речі. Тільки у 1924 році частину книг і речей повернуто, але найбільш цінні пропали.

У міжвоєнний час монастир був духовним осередком, школою виховання молодих монахів, паломницьким центром. У 1936 році тут споруджено Хресну дорогу, а на відпусти «теплого» Миколая сходилося щороку десятки тисяч людей.

Влітку 1939 року прийшли дні великого випробування віри, важкого релігійного досвіду, а з 1946 року замовкли дзвони крехівської дзвіниці майже на півстоліття. Монастир св. Миколая опустів: монахів насильно було вивезено в різні місця: одних засуджено на довголітнє заслання, інших — замучено у в'язницях. Осиротілий монастир пограбували, знищили його дорогоцінні, надбані впродовж століть святі реліквії.

29 серпня 1990 року, після довгих років скорботи, духовного терпіння і мовчазного визнання своєї віри, прибули з Гошева до знищеного монастиря в Крехові перші василіянські новики, щоб продовжити Боже діло засновників цього монастиря і його великих провідників.

І тепер монастир має своїх прихильників та добродіїв. Подячна молитва чернечої братії продовжує линути до небес.

Сьогоднішній монастир св. Миколая є одним з найбільших у Василіянському Чині. Тут, у Новіціятському домі Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні, проходять духовний вишкіл і готуються до богопосвятного, чернечого життя молоді монахи; вправляються в євангельських чеснотах покори, послуху, вбожества і братньої любові. Після складення чернечих обітів здобувають богословську і філософську освіту, щоб служити Богові, Церкві і своєму народові.

Крехівський монастир віддавна славився своїми відпустами. Сюди прибували прочани з близьких і далеких сторін, аби поклонитися чудотворним іконам Богоматері і св. Миколая.

Крім старовинної ікони св. Мирликійського чудотворця Миколая, яку приніс з Білої Русі сам засновник Йоіл, була тут від 1660 року маленька ікона Пречистої Діви Марії, передана до Крехова родиною Красовських, львівських міщан, з вдячності за чудо, що сталося з їхньою дочкою, яка, молячись перед тим образом, прозріла.

Другу чудотворну ікону Пречистої Діви Марії Верхратської перенесли до Крехова у 1808 році з колишнього Василіянського монастиря біля села Верхрати (Польща), поблизу Рави, де вона прославилась багатьма чудами і де була коронована у 1688 році єпископом Йосифом Шумлянським. Були в монастирі ще й миро, привезене з італійського міста Барі, і мощі мученика Пасива, подаровані Папою Левом ХІІІ. На жаль, під час Другої світової війни ці реліквії втрачено. Як колись, так і тепер тисячі паломників з усіх куточків нашої країни, а також з-за кордону їдуть до Крехова, аби скласти свої слова подяки Господеві перед чудотворними іконами. Великий відпуст проводиться в Крехові на літнього Миколая. Якщо 22 травня випадає на будній день, то відпуст переносять на найближчу неділю. Другий відпуст — 19 серпня, на храмовий празник Преображення Господа нашого Ісуса Христа. Третій великий празник — на Покров Пресвятої Богородиці у жовтні (переноситься на найближчу від 14 жовтня неділю). Кожної останньої неділі місяця (крім зими) відправляється Хресна дорога за відродження нашої держави і Церкви.

Розпорядок богослужінь в монастирі на 2010 рік Божий.